Придніпровська державна академія будівництва та архітектури
Кафедра менеджменту, управління проектами і логістики
Уфімцева О.Ю.
Сьогодні реформування вищої освіти пропонується здійснювати шляхом її оптимізації, але, по суті, зводиться до зменшення кількості навчальних закладів. На користь цього підходу дуже часто наводиться аргумент, що в нас дуже багато вищих навчальних закладів.
Часто можна чути посилання на невелику кількість університетів у передових країнах. Так, у Франції є 79 великих університетів, але поряд із ними функціонує до 500 так званих Гранд Еколь (Grande École), приватних вищих шкіл, які вважаються найбільш престижними. В них може навчатися небагато студентів, але завдяки ручній роботі досягається надзвичайно високий якісний рівень вищої освіти.
Людський потенціал та рівень освіти є провідним фактором розвитку країни в умовах постіндустріальної економіки.
Час від часу активізуються дискусії щодо доцільності діяльності великої кількості вищих навчальних закладів в Україні. Ініціатива надходить як з МОН України, так й є наслідком міжвузівських конфліктів. Нажаль ті, хто провокує подібні заходи не враховують їх деструктивний характер. Задача оптимізації мережі вищих навчальних закладів не повинна ототожнюватися із задачею скорочення їхньої кількості. Головна задача – упорядкувати відповідність статусу «університет» або «академія» світовим стандартам освіти. Просте скорочення кількості ВНЗ не гарантує підвищення якості освіти у тих вищих навчальних закладах, що залишаться.
Порівняння з іншими країнами доводить, що кількість вищих навчальних заходів України не дає підстав говорити про необхідність їх кардинального скорочення. Наша країна займає досить середні позиції за цим рейтингом. На рис. 1 наведені дані кількості вищих навчальних закладів відносно населення країн світу за 2015 р.
Треба зазначити, що вищі навчальні заклади різних країн мають відмінні значення з кількості студентів, що отримують там вищу освіту. Більш характерним є значення показника рівня вищої освіти у складі населення країни.
До речі, скорочення учнівського та студентського контингентів в Україні набирає таких обертів, що скоро нам нічим буде пишатися. Досі наша країна належала до передових країн за чисельністю студентів у складі населення. В Україні на 10 тис. населення у 2000 році припадало 392 студенти (285 студентів ВНЗ ІІІ-ІV рівня акредитації), у 2007 р. — 606 (511), 2010 р. — 544 (465), 2013 — 452 (380), у 2014 р. — вже 393 (335) (рис. 4).
Тому немає підстав стверджувати, що кількість навчальних заходів України є надмірною та потребує подальшого скорочення.
Якщо наша країна хоче думати про своє стратегічне майбутнє, то насамперед мусить зміцнювати свій науковий потенціал і створювати умови для його ефективного використання в руслі глобальних тенденцій. Спільною рисою всіх успішних країн було фундаментальне визнання пріоритетності інтелектуальних чинників для суспільного розвитку, яке проявлялося не тільки у значній увазі та фінансуванні сфери освіти і науки, а й у залученні інтелектуальної еліти до вироблення державної політики. Ключовими гравцями у передових країнах виступають: наукові установи державного сектора, сектор вищої освіти, бізнес-сектор та неприбутковий сектор. Щоб надати нового імпульсу науковій та науково-технічній діяльності у країні, потрібно істотно посилити роль останніх двох секторів і водночас посилити синергетичну взаємодію їх із потужними традиційними структурами освіти і науки.
Освіта і наука – суспільне благо надзвичайно важливого значення. Якщо ми хочемо бачити свою країну успішною в майбутньому, необхідно подбати про систему вищої освіти та її вдосконалення вже сьогодні.
Поделиться с друзьями в социальных сетях: